0
Ми сперечались про довіру.
Ми зізнавались, як нам добре.
Світанком зашарівся обрій,
День прокидався ситим звіром.
Живем разом, тепер нас більше,
Щасливих бути наодинці,
Ласкавих з тими, хто ще вчиться
Обходитись без ласки інших.
Ми сперечаємось, бо згодні,
Оскільки любимо, самотні,
Невиховані, безробітні,
Досвідчені, до діла ласі…
Ми без сімей, фінансів, націй
Переросли себе, бо гідні.
1
Ми сперечались про довіру
І доторкалися святого,
І віддавались діалогу,
Відвертість несли у офіру:
Є сенс або нема такого
У щасті, розумі, любові,
У силі, совісті, у волі –
Чи бути, чи не бути Богу?
Чи з боротьби життя постало,
Чи початковим капіталом
Хтось серце дарував хоробре?
Є теза, антитеза, синтез.
Смішні творці та нігілісти,
Ми зізнавались, як нам добре.
2
Ми зізнавались, як нам добре.
Наближено і невідривно
Щосантиметра, щохвилини
Буденності чинили опір.
І ніч квіла, тривала рік,
Бруньками липла, лоскотала,
Збирала мед, ховала жало
Щоб нам спійматись у пітьмі.
Ми, як весна, в струмок злилися,
Як літо, з жаром ми сплелися,
До втоми гралися у мрії,
Й заснули, приспані, як осінь.
Збуди, зима, нас, відморозків –
Світанком зашарівся обрій.
3
Світанком зашарівся обрій,
Морозний вітер ніжнокрило
Щебече про веселе діло
І сонце вилізло з-під ковдри.
Земля відкрила гори й надра,
А в небі вабить порожнеча.
Зірки втекли з болота течій,
Сьогодні вже настало завтра.
Майбутнє кличе – обніми!
Його всиновлюємо ми
З сестрицею, пророцтвом щирим.
Проходить сон, приходить план.
В нас без перерв і без вагань
День прокидався ситим звіром.
4
День прокидався ситим звіром,
І той загадував бажання.
А ми, ошукані в шуканнях,
Бажали кари, а не миру.
У війнах коротали час,
Обвинуватили сильніших
І гнівались, як спритний грішник
Ловив і нас, сміявся з нас.
Народ валив і провалився
В кредитах поголів’я й листя.
У дебеті боліла тиша.
Багато міркували вголос,
Прислухались до решти соло.
Живем разом, тепер нас більше.
5
Живем разом, тепер нас більше,
Розмножених і солідарних,
Штампованих святим стандартом
Потвор, що не стають простіше
В благословенній множині,
Не покоряються любові.
Ми безсердечні, безголові,
Ми підлі, хворі і дурні.
Усім наукам неспівмірні,
У храмі якості невірні,
У царстві кількості злочинці.
У шлюб беремо тільки всесвіт,
Де нас кохане людство пестить,
Щасливих бути наодинці.
6
Щасливих бути наодинці,
Рости самотньо, як дерева
А кроною торкатись неба,
Відчути космос власним лісом
І в незліченній однині
Не частку і не половину,
Знайти себе в бутті єдинім –
В усьому я і все в мені;
Мої галактики, планети,
У атмосферах цвіт вишневий
І всюди центр, нема провінцій.
У медитації свободи
Жорстока правда й ніжна згода
Ласкавих з тими, хто ще вчиться.
7
Ласкавих з тими, хто ще вчиться,
Прощає доля, час підносить,
Бо ми вкорінені у досвід
Що відкриває двері в клітці.
Ми рушим, людство йде за нами.
В сестринстві, братстві насолода,
Доступна кожному свобода,
Дух вільнодумства, дух незламний.
Хто шпильки зла втикав у слабкість –
Мішень дірява для розплати;
Вціліє той, хто був добрішим.
Ми незалежні, ми безмежні,
Бо всім допомогти належить
Обходитись без ласки інших.
8
Обходитись без ласки інших,
Як океан доща не просить,
Як небо дистилює сльози –
Поет в човні їх здружить віршем,
Умитий зливою щедрот.
Під парасолею він щезне:
Це талісман від поетеси,
Щоб не промок його блокнот.
Ми пристрасні та благодійні,
Ми не еліта, ми не злидні,
Ми не голодні, ми не модні.
У мові звернуті до миру,
Ми домовляємось, бо щирі,
Ми сперечаємось, бо згодні.
9
Ми сперечаємось, бо згодні,
Що істина багатослівна,
Що вихваляння тиші лине
Лише у пісні із безодні.
Кажи, як маєш що сказати,
І слухай, поки є терпіння;
Замість регламенту – сумління,
Одне табу – не смій мовчати,
Або мовчанням красномовним
Розпалюй вогнище розмови,
Розсип очами іскор сотні.
Наш погляд до побачень тягне,
Оскільки мислимо, ми звабні,
Оскільки любимо, самотні.
10
Оскільки любимо, самотні,
У зосередженім коханні
Коли понад усе приватне,
Світ піддається забороні,
А совість шепче: відпусти!
Собою бути – це не зрада,
Неволя перемог не варта.
Дозволь квіткам рости, цвісти,
Не рви, даруй життя натомість.
Свободі жертвуєм жертовність,
Ми вічності безсмертні діти.
Ми догм не терпим, пільг, диктату,
В усьому щедрі, крім податків,
Невиховані, безробітні.
11
Невиховані, безробітні,
Рідня – уява, книги – школа,
Усе начальство – добра воля,
Зарплата – у попутнім вітрі,
Який чиновник не вкраде;
Жерці не спинять і солдати
Фантазій ріст, незримих статків,
Цей нескінченний дивіденд.
В нас вища пенсія – повага,
І наші душі не ховають:
Немає смерті в братстві щастя.
Ми без наказів, без оцінок,
Без нагород і без заминок
Досвідчені, до діла ласі.
12
Досвідчені, до діла ласі,
Посмакували починання
І народилося незнане
В майстерні пізнання й співпраці.
Це вам не штучний інтелект –
Дивіться ширше, штучний розум!
Не робот алгоритму прози,
Свій програміст і свій поет.
Це наше “ми”, герой ліричний,
І капітальний, й політичний,
Банкір уявного багатства.
Ми сіємо небесну ману,
Зростили врожаї дивами
Ми без сімей, фінансів, націй.
13
Ми без сімей, фінансів, націй
Освоїм світ, подружим людство,
Без революцій, без ілюзій
Усі фантазії здійсняться.
Долоні зціплені, не кільця,
На пальцях відлік, не в купюрах,
Закон – не догма, а натура,
І палець в груди – ідентичність.
В теплі самотності розтануть
Усі страхи та обіцянки.
Свободу примхи не замінять.
В кулак узяли вищі сили,
Розжали, здмухнули, звільнились.
Переросли себе, бо гідні.
14
Переросли себе, бо гідні
Переступати стіни грізні,
Питати, тиснучись до мрії:
Провидці ми чи голі тіні?
Нас біль і голод просвітляє,
Катує очі лампа страху.
Ми боїмось розлуки, втрати,
І в’яжем, плутаємо клятви.
Свою свободу бачиш? Йдемо!
В сліпих, у світлі догми темних,
Зірковий шлях у чорну діру.
Ми під софітом на розпутті
Кохались й не могли заснути.
Ми сперечались про довіру.
День володіння собою у душевній релігії (вірі в найвищу цінність людини) відзначається щороку 3 листопада на честь морального принципу володіння собою і є одним з трьох головних щорічних свят, Днів Моралі. Також віруючі святкують День віри в себе 1 березня і День вірності собі 25 липня. Ці дні пов’язані із одкровенням про слово Боже, із походженням Священного писання душевної релігії та соціальної доктрини особистої автономії (атомізації суспільства, атомізації капіталу та атомізації влади). Людинопоклонники шанують кожну людську душу і вважають Бога безмежною людиною, продовженням себе та кожної людини через душу до нескінченності. Символом душевної релігії є коло, або нуль, духовна метафора точки відліку, з якої починається людський саморозвиток; нуль означає і чистий аркуш, на якому пишеться будь-який текст, також нуль – метафора нейтралітету і власного “Я” як центру координат у всіх вимірах, соціальних, просторових, хронологічних. В цьому вінку сонетів священним нулем позначено мадригал.
