Журнал “Апейрон” та засновник “Української Душевної Спільноти” оголосили конкурс “Есе про душу”

Український журнал “Апейрон +” та видавець Юрій Шеляженко, засновник “Української Душевної Спільноти”, оголосили конкурс “Есе про душу”, повідомляє кореспондент порталу “Релігія в Україні”.

До участі в конкурсі організатори запрошують молодих науковців (до 35 років), студентів, аспірантів та всіх бажаючих. Найкращі есе будуть опубліковані в друкованій книзі “Есе про душу”. Публікації, які увійдуть у збірник, будуть надіслані авторам Укрпоштою або “Новою Поштою” безкоштовно. Переможець отримає книги.

Конкурс проходитиме у два етапи у вигляді рейтингової системи. 50 балів автор набирає від онлайн голосування на порталі “Філософія і Релігієзнавство”, а 50 балів від журі. Онлайн голосування відбуватиметься на сайті “ФіР” – хто набере найбільше лайків під своїми есе, той отримає більшу кількість балів.

Роботи приймаються до 10 листопада 2013 року. Результати конкурсу будуть оприлюднені 10 грудня. Вимоги: оригінальний текст есе на 1- 3 ст. Відбуватиметься перевірка на плагіат. Текст формату А4 (Times New Roman 14, інтервал 1,5). Заявки на участь у конкурсі повинні містити (П.І.Б. місце роботи/навчання, телефон, е-майл), есе надсилати на електронну адресу tureligious@gmail.com

Джерело: Релігія в Україні

Posted in Uncategorized | Comments Off on Журнал “Апейрон” та засновник “Української Душевної Спільноти” оголосили конкурс “Есе про душу”

Розумію. Вірую. Люблю.

Шеляженко, Юрій Вадимович. Розумію. Вірую. Люблю. : проповіді місіонера релігійної віри в найвищу цінність людини – К.: 2013. – 168 с. – ISBN 978-966-97276-8-8

Бог спілкується з кожною людиною її мовою, мовою її життя, її переконань, її досвіду, її відчуттів, її думок, її знань, її долі.

Для читачів Бог є книгою, для мислителів Бог є думкою, для щасливців Бог є радістю, для закоханих Бог є любов’ю, для стратегів Бог є часом, для шукачів Бог є загадкою, для прискіпливих Бог є фактом, для соціологів Бог є громадською думкою, для політиків Бог є владою, для вчених Бог є наукою, для юристів Бог є правом, для воїнів Бог є боротьбою, для підприємців Бог є грошима, для формалістів Бог є документом, для критиків Бог є запереченням, для матеріалістів Бог є матерією, для атеїстів Бог є нічим і так далі.

Ми приймаємо це на віру, бо для віруючих Бог є істиною, всеосяжною та бездоганною.

Posted in Uncategorized | Comments Off on Розумію. Вірую. Люблю.

Молитва доброй памяти Евграфа Дулумана

В конце жизненного цикла следует вспомнить, как жизнь утверждала веру в наивысшую ценность человека, запечатлеть это памяти и не забывать никогда ни одну добрую душу и ни одно доброе дело.

Я открываю любимую «Теорему о смысле жизни человека», и атеист Евграф Каленьевич Дулуман снова со мной, словно и не было фотографии в черной траурной рамке с датами «6.01.1928 — 24.06.2013».

Дулуман рассуждает: «Смысл жизни — в счастье. Каждый человек приходит в мир, чтобы получить свою мерку счастья. Мерка счастья и по форме, и по содержанию, и по размерам — у каждого своя. Прожил счастливо — значит, твоя жизнь имела смысл. Прожил без счастья — прожил бессмысленно. Был несчастлив — жизнь для тебя была наказанием. Счастье никому не дается даром. Мы приходим в мир, чтобы за все платить и за все расплачиваться. Платить за смысл насилием над собой, ограничением самого себя; расплачиваться за удовольствия, невоздержанность — болезнями и презрением других. Бессмысленность своей жизни на земле человек может с избытком компенсировать верой в воображаемое избыточное счастье в потустороннем мире после своей смерти».

Это нельзя не запомнить. Потому что все сказанное — правда. Вера без смысла, вера как смутное чувство лишь психологически компенсирует неполноценность жизни, изолирует смерть души в проживании дней и лет без смысла и без счастья. Но вера со смыслом, вера как разумная убежденность, последовательность и радостное понимание всеохватной безграничности истины дает человеку ключи ко всем загадкам вечного бытия, начиная с ключа к секрету счастья; а сколькими из этой бесконечности ключей мы успеваем воспользоваться, зависит уже только от нас.

Смерть — несовершенство жизни, возмущающее чувства каждого человека. Однако разум не должен быть рабом чувств и зацикливаться на страхе смерти. Дулуман не только не боится смерти, он учит всех людей владеть собой. Он честно говорит «я смерти не боюсь», потому что знает: смертность человека не мешает человеческому счастью, осмысленной и мудрой жизни. А как здорово он разбивает в пух и прах глупые мистические спекуляции на страхе смерти! Прививка здравого смысла от Дулумана наверняка помогла сохранить рассудок многим людям.

Свободный разум, духовная самостоятельность Дулумана оказались чужды и догматичным чернорясникам, натаскивавшим его в семинарии бороться с инакомыслящими в церкви, и лицемерной коммунистической партноменклатуре, желавшей видеть его цепным псом общеобязательного великодержавного единомыслия из той своры карманных атеистов, которых партия натравливала на церковь в целях конкурентной борьбы за владение мертвыми душами. Он не дал «сформировать» себя и попользоваться собой ни тем, ни другим. Но среди людей, по-настоящему разумных и думающих, он нашел живую поддержку и критику; люди, мыслящие шире церковного, партийного, национально-державного и остальных худосочных идеологических стандартов, стали его достойными читателями и собеседниками, последователями и оппонентами.

Отрицая любые иррациональные выдумки, хоть религиозные, хоть светские, Дулуман всегда остается верен себе. Последовательность в своем вольнодумстве и в приглашении к вольнодумству всех желающих побуждает Дулумана быть открытым, не изолироваться от инакомыслия, подобно тем догматикам, которые считают «сильным ходом» отмалчиваться с умным видом, избегать диалога с инакомыслящими и поиска простых понятных ответов на сложные вопросы и обоснованную критику.

Он всегда был, есть и будет человеком, последовательным и конструктивным вольнодумцем. А последовательность в своем вольнодумстве как раз делает нас верующими, суверенными умами, владеющими собой, верующими в себя, верными себе, как бы мы себя ни называли — хоть «я», хоть «мы», хоть «общество», нет разницы (впрочем, Дулуман никогда не согласится с таким утверждением, хотя я всегда буду настаивать на ложности и вредности противопоставления коллектива личности, нелепых мифов о «надиндивидуальном» и «сверхчеловеческом»).

Евграф Каленьевич Дулуман — добрый человек, пример настоящего верующего в наивысшую ценность человека, жизнь которого воистину не имеет границ в пространстве и времени. Ведь он — сама традиция творческого отрицания, творческой диалектики, творческой борьбы за человечность. Много веков назад я на месте Сократа подумал бы: «Я не просто человек, я — традиция счастливого бытия собой, которая вечна и непрерывна; когда-нибудь я стану Дулуманом». И был бы совершенно прав.

Я знаю, он будет раздражен тем, что очередной религиозный мракобес посмел нагло обозвать его верующим, да еще и молиться за него (не иначе как от умопомрачения или в издевательских целях?). Что ж, вытерпев в своей жизни моря раздражений и океаны беспочвенной подозрительности, мы стерпим и эту каплю. Он — лучший пример того, что легко и радостно терпеть причуды инакомыслящих ради полного откровений диалога с ними.

И все таки никто, даже Бог — мое лучшее альтер-эго! — не убедит меня в том, будто замечательный атеист Дулуман не верующий. Он, скептик, жизнелюб, материалист и нещадный критик всех религий, по-моему, более достоин называться верующим, чем многие наивные дураки, всю жизнь заглядывающие в рот попам, но так и не набравшиеся смелости самостоятельно выдумать себе Бога для мысленного общения с ним либо мысленного же категорического и бескомпромиссного отрицания его существования.

В конце жизненного цикла следует вспомнить, как жизнь утверждала веру в наивысшую ценность человека, запечатлеть это памяти и не забывать никогда ни одну добрую душу и ни одно доброе дело. Ведь каждый конец – это начало. Путь к истине на чистом листе без границ, где каждый миг – совершенное начало, а каждое начало – касание души, что стремится к добру.

Posted in Uncategorized | Comments Off on Молитва доброй памяти Евграфа Дулумана

Весняна молитва

З одушевлення починається нескінченність. І, воістину, весна – душевний час!

Весняний настрій пробуджує розум та наповнює теплом думки.

Сонячне світло, море світла вмиває землю, повертаючи їй чистоту священного білого аркуша, свіжість рушника, випраного в льодяній ополонці та щойно висушеного лютими вітрами зими.

Почуття загострюються, життя пробуджується.

Тане крига.

В кожній краплі талої води – дотик Бога, посмішка весняного натхнення.

Кріпне, росте в душі з Божого благословення добра воля, як дерева сміливо вирощують зелене листя, як все живе тягнеться до сонця.

Я – весна, і я росту разом з листям на деревах.

Я течу по вулицях муркотливою водою з легкими пахощами квітів, шанобливо омиваючи ноги мільярдам людей, благословляючи кожну душу знайти свій особистий, істинний, суб’єктивний шлях до Бога наодинці з Богом, у єдності з безмежним простором вічної дійсності, який належить кожній людині по праву суверенітету особистості – Божого дару всім, хто приймає істину та бере на себе відповідальність бути всесвітом і володіти собою.

Я безмежний, як море, і нескінченний, як час.

Я живу в минулому, живу зараз, живу в майбутньому.

Я живу вічно і благословляю всіх людей жити вічно, оскільки Бог дарував неозору, невпинну, ідеальну душу кожній людині, і людина – це душа, в якій панує весна, безперервна радість, невичерпне щастя.

Весна бризкає з неба дощем мрій та одкровень з океану Божественної мудрості.

Весна кидається в очі різнобарв’ям нових знань.

Весна штовхає діяти, творити, винаходити та втілювати свою добру волю в багатоманітті цінних предметів та символів.

Весна лоскоче, кличе творити добро і долати зло трепетом багатьох-багатьох душ, самовиражених, відчутих, вигаданих всерйоз і жартома.

Сенс життя людини у розвитку, пізнанні та творенні, у прагненні добра та боротьбі за добро, і такий життєвий шлях веде до щастя.

І, щасливо усміхаючись, я дарую собі, людству, всесвіту цей чистий аркуш, на якому написано все, що ми забажаємо прочитати та зрозуміти, все, у що я вірую разом з Богом та разом з тобою, люба душа, товаришу по молитві.

От чистий аркуш, чистота якого наповнена душею.

Початок кожного життєвого циклу – свято, гідне того, щоб подарувати людям цей символ віри в найвищу цінність людини.

“Ідеаліст” № 21

Posted in Uncategorized | Comments Off on Весняна молитва